Форум Луцької інтернет-спільноти

А мрії ви маєте??? Є в вас щось таке чого б ви хотіли найбільше в житті?? Бо я спражній мрійник!! Вже навіть не знаю чи живу мріями чи реальністю?? Напевно все таки реальністю але мріяти я обожнюю...

Маю мрію. Спокійно хоч день прожити без нервових думок. Просто в спокої.

Треба жити реальністю, а не мріями... В житті потрібно мати мету і йти до неї, а не сидіти і мріяти, думаючи шо хтось піднесе все на тарілочці...

Треба жити реальністю, а не мріями... В житті потрібно мати мету і йти до неї, а не сидіти і мріяти, думаючи шо хтось піднесе все на тарілочці...

Ги, це точно...для того щоб мрії здійснились мріяти мало....треба над їх реалізацією працювати - однозначно!!!!
Але невже не кортить помряіти, погрітись цими мріями...
В мене от давня мрія з дитинства - поїхати в Гренландію.....стояти на пагорбі, дивитись на безкраї простори та дивитись як одночасно сідає сонце та підіймається місяць..отака от мрія...нажаль поки по фінансових причинах вона нереальна...але....Колись я її обов*язково здійсню!!!!!

Танцює з Вітром, прочитав твій пост чото в твердій зашкарублій душі аж перевернулося,видно давно не мріяв ,робота-дім-робота за цією метушнею геть забуваєш про те що вжиті є щось іньше ніж буденність..... Все вирішив літом поїду на море і баста ,давно там не був

А я хотів би видертися на Еверест шоб побачити як виглядає світ з самого верху.
Але ближча і реальніша мрія та ціль - відкрити маленьку власну справу.

В мене дуже багато мрій...
.......
.......
Я б хотів побувати в Атлантиді,
Дуже хотілося б поспілкуватися з іншими цивілізаціями, відвідати інші планети...
....

Хочу на Сатурн подивитися зблизька з одного із його супутників.

Хочу прилад, який би виконував усі мої бажання... мені б залишалося тільки мріяти.

Хм... за невпинною щоденною реалізацією мрій не потрібно забувати про самі мрії.(а то після декількох таких років залишаються тільки дві мрії: на роботі - коли то вже додому, вдома- коли то вже на роботу, заробити ще трохи грошей.)

Мрію не ходити на роботу і щоб капуста була. А як її потратити то вже не мрії будуть.

Хіба шкідливо мріяти? Мрії – може часом зовсім наївні….Але я їх так люблю..це мої друзі, вони завжди при мені… Інколи, під монотонний стук дощових крапель по холодному склу, закриваю очі і поринаю в мрії… Мрії іноді зігрівають… Повністю віддаватись їм теж не слід, бо втрачається та тонка грань між чимось фантомним і реальністю… Світ випадає з рук і розбивається на тисячі крихіток….як зовнішній так і внутрішній…
Безкраї степи розкривають свої горизонти перед моїми очима, вони манять мене зеленню лучних трав, голубизною безхмарного неба, свіжим подихом літнього вітру. Сонце ніжно зігріває мене та землю своїми промінчиками, розтоплює срібну росу з травинок, грає на моєму обличчі та залишає на ньому свої поцілунки-веснянки. Я посміхаюсь небу, посміхаюсь сонцю, примружуючи очі, посміхаюсь цьому безтурботному ранку, прекрасному дню, котрий голубить мене своєю ласкою та своєю мрією. Це неначе сон, з котрого не хочеться прокидатись. Мої босі ноги відчувають прохолоду землі та вологість ще зрошеної трави, вони несуть мене туди, за горизонт, де лише свобода, туди, де можна літати. Я відчуваю, як вітер підіймає мене з собою високо у небо, піді мною безкраї лани, безкраїй простір для душі та тіла. Я відчуваю, як цей бриз обвіює моє обличчя, освіжаючи його прохолодою джерельної води, свіжістю акварельних тонів.... Це казка, яка існує насправді. Не потрібно нічого, нічогісінько! Лише це...ця свобода, ця нескінченна мрія! Я лечу з майбутнього у сьогодні і навпаки, я розчиняюсь у часі та стаю одним цілим з безкінечністю... Мої руки переплітаються з гіллям стародавніх дерев, проростають темно-зеленим соковитим листям, мої ноги пускають коріння глибоко у землю, а думки несуться в небесних просторах поряд з вільними птахами, поряд з білосніжним маревом хмаринок.... Моя доля падає на мене проливним дощем, поїть моє серце, переповнює його тендітними краплинами радощів та смутку, мрій та розчарувань. Вона дає мені день та ніч, ранок та вечір, дарує мені подих життя та жменю щирості. На очах проблискуються сльози спокою та гармонії, а голос перетворюється на мелодію дощу, на спів трав, на щебетання птахів.

Ух, ну ти даєш, я вже давно так не можу...

як?

мріяти ТАК. Як ти.
Закрутився зовсім з тою роботою, хай їй грець. Реально, не обманюю - подумати є час тільки декілька хвилин на добу, перед сном та у транспорті. Як подумати - жах, хіба я цього хотів?, та в тому і справа, що немає коли подумати.

пацаны дайте и мне затянуться! еко вас прет!!!

так и быть расколюсь ... однажды в школе психологичка опрос делала н атему что бы вы взяли не необитаемы остров - я сказал " даму сердца и верного друга"... тогда мне в голову не приходилиа идея о чудовищном егоизме заключенном в етой идее... (идеи о шведской семье мне также были чужды )
мечта есть, правда не реализуемая в принципе - свой космолет и дорога среди звезд... и возможность покапаться в осколках иних цивилизаций на предмет абгрейда сваего касмалета