Єхидна
(Ю. Андрухович)
Повертаємся, всіявши зойком оази;
кров на піхвах, засмага східна.
Та зачинене місто, мов острів прокази,
або клітка, в якій єхидна.
Поки нас не було, поки нас у пустині
прошивала сурма побідна,
на стовпах і криницях, мов сіль на хустині,
проступило тавро: єхидна.
Ми згубили себе в агарянськім поході.
Перемога цілком не видна.
І до рідних дверей нам достукатись годі,
і вітчизна немов єхидна.
Рідні панни зів'яли по вежах і клітях,
пізня ласка така фригідна.
В зимних венах померло дзвінке повноліття,
а в очах ожила єхидна.
Це вона відкладає століття, мов яйця,
по торгах, де музика мідна,
де помости смертей, де живуть і бояться,
де юрба сичить, мов єхидна.
Що я можу? Хрипуча сурма наді мною.
Я півсвіту пройшов приблизно.
Можу босим піти за твоєю труною,
рідна панно, стара вітчизно.
Відшукування причетного
(Гр. Чубай)
На воді, навіть кола по чистій воді
Скороминущі зелені кола
Навіть тоді, навіть тоді,
Як нікого, ніде, ніколи, ніколи...
А що, як і справді раптом ніде,
А що, як і справді раптом нікого,
А що, як і справді раптом ніколи,
І тільки ми, нарочито видимі,
Тільки ми, нарочито існуючі,
Більше всього на світі перелякані
Свого власного небуття
Віримо, що все-таки десь
Віримо, що все-таки хтось
І наше тіло, і наші душі
І дай же нам дне
Бачите, то причинилися двері,
Котрі насправді є.
То прийшов хтось із нас і каже,
Що він бачив сьогодні речі
За видимістю речей,
І що зараз він бачить тіло,
За видимістю нашого тіла,
І, що ми дуже дотепно граємося в живих.
Але стіна, грає в стіну
Іще дотепніше ніж ми.
І тисяча видимих тигрів
Нас менше лякає
Ніж одна невидима зоря,
Хоча саме її нам невистачає далеко попереду,
Щоб до неї дійти.
Хоча саме її нам невистачає далеко позаду,
Щоб до неї повертати.
Клітка з пентерою
(В. Неборак)
Ти любиш розглядати шкіру
Яка формує тіло панни
Ти цю пантеру взяв на віру
Встромляєш в неї спис тюльпанний
Її навчили говорити
Хоча начхати їй на квіти
Ця усмішка бажає м'яса
В кров на арену неофіти
Злягання Риму рев пантери
Ар оргії судомні струми
У мозгах сплетені парфуми
Поети золотої ери
Налито в голови по вінця
Із місяця вино прозоре
Наповнить морем ваші пори
І кров смолиста і дивіться
Засмага смуга і печера
Вона богиня звірчи прірва
Вона гумова лялька шкіра
Чи морем створена Венера
Гітара в пальцях ловеласа
На звуки вишукані ласа
О хто ти, о хто
( Гр. Чубай)
О хто ти о хто
Що вже маєш похмурого мужа
О хто ти о хто
Що вже маєш багато дітей
Віддалась йому вперше
У високій траві
Серед білого дня
На забутому цвинтарі
Хто ж поверне тепер
Білі сніги до берега
Хто прокаже ім'я
Для найтоншого світла
Що так запізнилося
Вже прудко ніхто не біжить від сосни до сосни
На вологім піску ніхто не танцює екстазно вдосвіта
Бачу в дзеркалі срібні телеграми хмар, що ніким не підписані
Бо для найтоншого світла як не шукай не віднайдеш ім'я
Воно з-за безлюдних горбів виринає і летить як стріла
На тіло незаймане
О хто ти о хто
Хто ти є
Жах
(В. Неборак)
Жа жах жовтий жаль замучив
Ха хо хочеш ти втекти
А чи знаєш як живучі
Чорні гадини повзучі
І пошарпані коти
М'я м'я м'ятий вітер свище
Стежки вже нема
Чути крики ближче й ближче
Небо трусить попелище
Пробудилася пітьма
Лава лізе з-під гори
Жах, жах, жах бере за плечі
І влітають жовті смерчі
Полувідьомської гри
Дідьки до мене, до мене
Полум'я дрантя палене
В потяг пристойний зберіться
І забирайтеся звідси
Співи подохнуть пташині
Де на камінні стежині
Гади не свинні і блазні
Змішують тельбухи власні
Там де чума хрипло кряче
Смерчем промчіться гарячим
Збільшуватися повинно
Царство моє домовинне
Хто хто топче печериці
Печені харчі щуриці
Зупинись
Хіба не відаєш незграбо
Жаба там пускає з граба жовту слизь
І там кота літає нявкіт
Падають повзучі п'явки на плаї
А де по папороть несеться
В'ється смужкою по стежці сік змії
Халепа склеп тобі готує
Я вже пію алілуя по тобі
Могильному нічному клоччі
Згинеш за ніщо ти хлопче далебі
Тай нащо цвіт тобі казковий
Зжерли вчора все корови
Жах жах жах
Повір беру у світі Бога
Суть усього світ усього
У грошах
Печера темна полоняє
Там і тихо поміняєм
То на то
Мені свою віддайте душу
І аж тобі між гір натрушу
Золото
Ой ходить сон коло вікон
А дрімота коло плота
Питається сон дрімоти
Ой деж ти буде ночувати
Плач Єремії
(Гр. Чубай)
Тільки-но збудували місто
І навіть ще не встилги його заселити
А вже пророк Єремія плакав над ним
Як над давно спорожнілим
І з кожної його сльози
Тоді виростало при всякім домі сонце
І всім казало що не сонце воно
А жовта кульбаба
І тільки-но сонце промовляло це як
Сиве птаство облітало його звідусіль
Називаючи його кульбабиними дітьми
Але варто було вітрові
Хоча б тихесенько повіяти
І сиве птаство відлітало геть
І вже не поверталося ніколи
Двері, котрі насправді є (1993)