БІОГРАФІЯ ЮРІЯ АНДРУХОВИЧА
Юрій Андрухович (13.03.1960) - поет, прозаїк, есеїст,
перекладач. Народився у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив
редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові
(1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві
(1991). Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ
поезії івано-франківського часопису "Перевал" (1991 - 1995). Співредактор
часопису тексту і візії "Четвер" (1991 - 1996).
Творчий доробок
А. формально можна поділити на два головні річища: поетичне і прозове.
Поетичний дебют А. відбувся в першій половині 80-х рр., і завершився
виходом у світ збірки "Небо і площі" (1985), загалом прихильно зустрінутої
критикою. Того ж таки року А. разом із В.Небораком та О.Ірванцем заснував
поетичну групу Бу-Ба-Бу (скорочення від "бурлеск - балаган - буфонада"),
значення якої для кожного з трьох її учасників з роками змінювалося - від
чогось на кшталт "внутрішнього таємного ордена" до "прикладної
квазіфілософії життя". Проте друга поетична збірка А. ("Середмістя", 1989)
носить швидше не "бубабістський", а "елегійно-класицистичний" характер.
Уповні "балаганно-ярмарковою" можна вважати натомість третю збірку -
"Екзотичні птахи і рослини" (1991, перевидання "Екзотичні птахи і рослини
з додатком "Індія" - 1997, 2002), яка волею автора мала б носити
підзаголовок "Колекція потвор".
Поетичне річище А. вичерпується десь
наприкінці 1990 р. і завершується друкованими поза збірками циклами "Листи
в Україну" ("Четвер", №4) та "Індія" ("Сучасність", 1994, №5). Домінантою
поетичної картини А. в усі періоди його творчості видається напружене
шукання "духовної вертикалі буття", суттєво занижене тенденцією до
примирення "вертикального з горизонтальним". Звідси - стале поєднання
патетики з іронією, нахил до стилізаторства і заміна "ліричного героя"
щоразу новою "маскою".
З прозових творів А. найперше був
опублікований цикл оповідань "Зліва, де серце" ("Прапор", 1989) - майже
фактографія служби автора у війську, своєрідна "захалявна книжечка", що
поставала під час чергувань у вартівні. 1991 р. з'являється друком
параісторичне оповідання "Самійло з Немирова, прекрасний розбишака"
("Перевал", №1), що ніби заповідає характерні для подальшої прози А. риси:
схильність до гри з текстом і з читачем, містифікаторство (зрештою,
достатньо прозоре), колажність, еротизм, любов до маґічного і
надзвичайного. Романи "Рекреації" (1992, перевидання - 1997 і 1998),
"Московіада" (1993, перевидання - 1997 і 2000) та "Перверзія" (1996,
пеервидання - 1997, 1999, 2000, 2002) при бажанні можна розглядати як
трилогію: героєм (антигероєм?) кожного з них є поет-богема, що опиняється
в самому епіцентрі фатальних перетворень "фізики в метафізику" і навпаки.
Усі романи являють собою доволі відчутну жанрово-стилістичну суміш
(сповідь, "чорний реалізм", трилер, ґотика, сатира), час розвитку дії в
них вельми обмежений і сконденсований: одна ніч у "Рекреаціях", один день
у "Московіаді", п'ять днів і ночей у "Перверзії".
Есеїстика А. виникає
внаслідок його частих подорожей до інших країн і поступово складається в
майбутню "книгу спостережень" над нинішніми особливостями європейського
культурно-історичного ландшафту. Перший варіант такої книги -
"Дезорієнтація на місцевості" (1999).
Разом із польським письменником
Анджеєм Стасюком видав книгу "Моя Європа: Два есеї про найдивнішу частину
світу" (польське видання - 2000, українське - 2001, німецьке - 2003 р.) -
текст, написаний до цієї книжки А., носить назву "Центрально-східна
ревізія" і являє собою спробу гранично відвертого осмислення свого
власного "часу і місця".
Твори А. перекладено і видано у Польщі,
Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії, Росії, Сербії, США (окремими
книжками), Швеції, Австрії, Болгарії, Хорватії, Білорусії, Литві,
Словаччині (окремими публікаціями).
Серед ряду літературних
нагород - Премія ім. Гердера (Фонд Альфреда Тьопфера, Гамбурґ, Німеччина)
за 2000 р.
|
