Форум Луцької інтернет-спільноти

Жив собі колобок. Просто так забив на всьо і жив собі, не тому, що був яимось похуїсм-егоїстом, він би міг ще для когось жити, але в його казці всі звірі походили трохи на морозі і поздихали від перегріву мозгів, так і провтикавши, що тут і по чім. Не витримали всі крім одного звіра, в силу дивного збігу обставин вижила лише одна Білка бо хтось помилково записав її в казку як Бєлка. Білка любила гратись лованки, а всі звірі думали, що вона - справді бєлка, самі ставили собі діагноз, який не лікується. Але Колобок не жив для Білки, бо понятне діло, страшенно її боявся. І фіг знає як би все було, якби одного разу Колобок не робив генеральну репетицію своєї казки і не догнав що забув слова. Хотів пошкрібатись у сраку але вчасно його відвідала думка, що в нього - лише голова, тому він просто позаздрив змію Гориничу і впав у депресію, після чого покотився до дому по сценарій.
Колись, коли він ще маленький катався пішки по під стіл, на нього була стала корова усіма чотирма ногами і він з того горя став пляцком, тому, коли на дворі сильно віяло - ходив лежачи, аж доки не наївся гороху і не побачив, як бєлка виглядає на спрвді, але все рівно сумнівався.
Білка була тоже трохи самотня бо вона на дозвіллі, якось догнала, що в неї - пуцька. І хоча їй і було проще, ніж Колобку, оскільки час від часу у неї все ж таки була можливість пошкрібатись у сраку, однак все рівно вона часто падала на умняки втикаючи в чім прикол. І щоб хоч якось розрядити обстановку вирішла що називатиме себе Дибілом.
Коротче котиться Колобок, а на зустріч йому Білка, ну думає, ще цего мені бракувало. А Білка каже:
- Старий, лиш не вмирай, я тебе їсти не буду, та і не бєлка я а Білка... тобто Дибіл бо, я не тьолка.
Колобок ясне діло впав бігом у обморок і мовчит як німец. Падав він в обморок з моста, а тому
в польоті зацінюючи кайф від вільного падіння встиг згадати, що забув написати заповіт і сильно розчарувався.
В цей же час, Білка, проклинаючи автора казки біжить рятувати Колобка. Колобок собі топиться, а подати йому нема що... Тут білка згадує, що в неї пуцька, як шланбаум, витягує і подає Колобкові. Колобок довго і щиро втикаючи на Білку каже їй:
- Ти що не видиш, що у мене немає рук?
- Ну то йди ти Колобок у сраку, будеш щолкати дурної їбальником підеш попезді, золоті рибці на корм.
Далі ясне дло мав би іти вирізаний цензурою і засекречений в архівах КГБ кусок казки, але наразі його нема. Одним словом колобок віжив, а Білка дала слово, що всі питаня рятувальної операції триматиме в секреті.
Ну значить каже Колобок:
- Хрен знає, що ти за тварь, і взагалі то дивлячись на твоє хазяйство, щось я запідозрюю, що Лисичка померла не від розриву серця, а чогось іншого. бо місячниі із такими втратами крові це навіть для казки завелика розкіш.
- Колобок, будеш дохуя розмишляти, зовсім перестанеш спочатку пиздіти, а потім станеш клієнтом патологоанатома, пиздуй краще за сценарієм.
Колобок, хоч і не догнав, що таке "патологоанатом" але вирішив свій інтерес краще записати на прийом до бібліотекаря. Коротче шумить він за сценарієм, аж тут бац, до нього доходить, що він у казці і його починає пробивати на ха-ха, причому прбивати ломиком по зубах. Колобок не появ, що за хуйня, якого хуя ломиком, я ж головний герой мля... і тут чує звідкись голос:
- Круглий, тут якийсь дєдуля по накурі золоту рибку злапав і заказав тебе так, що не переживай, бо то всьо ітак матріца!
Колобок в ахую:
- Їбать, як мене вже та таранька заїбала, а ти хто, що тут пиздиш не по сценарію?
- Я твій Ахуй, і якщо хочеш то можу пошкрібатись замість тебе в сраку.
- Чаво...? А хто тоді та білка?
- х*й.
- Що х*й?
- Ну... білка - х*й, просто автор казки вирішив, що то трохи за жорстоко і перетворив його на Білку тобто Бєлку.
- А чого ти тут?
- Та бо казка про тебе, а х*й пропав.
- Ну то що ти тут робиш?
- Їбашу тебе ломиком по зубах, бо добре вчив фізику, і якщо я не взявся ні звідки то і пропадати нікуди не збираюсь.

Жив собі солом'яний бичок і семеро козенят і була в них курочка ряба! Прилетів дятел і задьобав курочку нафіг, лиш пір’я з неї полетіло. Зловив бичок того дятла тай каже:
- Я не поняв, це що за приколи, ти шо вася? Хулі таку нормальну казку спортив, який (вирізано цензурою) тепер буде золоте яйко нести?
Але дятел не розгубився і відповідає:
- Еу, бичяра, я тово... ну... а во ми твої покрасимо і фіг хто ризикне їх розбивати... так, що за хепіенд щей пиво з тебе.
Бичок подивився на дятла як алкоголік на безалкогольне пиво у якого вийшов термін придатності і каже:
- ...і що з тобою робити... ні „раком” тебе не поставиш, тай писок у тебе якись не практичний... х.з....".
- Слухай старий, та забий ти на ту галіму квочку, у медведя є яйце Фаберже, вопше тєма... ніякий (вирізано цензурою) не розіб'є! Скажи своїм козенятам нехай заморочать голову Мишку, а я тим часом спіонерю то Фаберже".
Зібрали бригаду ідуть до медведя, аж тут котиться колобок. Увидів бичок його тай каже:
- Слухай круглий, ти хто?
А колобок йому:
- Не гони рогата худобо, ти ж в курсі, що я з популярнішої казки як ти.
- Ну ладно, кароче є до тебе коржику діло. Тре запудрити мозги діда з бабою, надурити що ти золоте яйце, а отой придурок з дзьобком має тебе знести.
- Ча-аво-о-о... а нафіга воно мені, якщо я сам від дєда з бабкою ледве спригнув
- Якщо не послухаєш то ми підговорим медведя, щоб тя ето самоє (вирізано цензурою). Ми якраз до нього йдемо.
- Ну ви чурки взагалі гоните біса, осьтам за корчем кривенька качечка знеслась.
Пішли вони за кущ а там дійсно кривенька качечка, стали вони її просити:
- Слухай мала, нам треба твоє яйко ато фігня якась получаєтся, виходисть що зніс дятел колобка...
- М-да, дійсно херня получається... але мені якось по барабану, що у вас получається я з другої Казки, якб так хтось питав.
Послала їх качечка на три букви і пішли вони нізчим до ведмедя. Приходят дивляться, а медвідь ходить із термометром у попі.
- Що з тобою, косолапий?
- Та от, зіркова хвороба в мене, я став популярний і тепер мене кличуть у кожну казку.
- Не парся Міша, трохи почмихаєш тай минеться. Ми тово, прийшли до тебе по Фаберже бо фігня получається нездорова.
- Ну добре, я віддам вам то яйко, але скажіть мені нафіга вам цій казці семеро козенят, якщо вони нігде по сюжету не засвічені?
- Та... и-и-и-и-и... ну це позашлюбні діти кози дерези, і взагалі, косолапий ти задаєш питання не по сценарію.
- Ну навіть не знаю, у мене якесь дежавю глюк у матриці, або на нашому чуйка на розводілово.
- Ну то йди сам і запитай тих козів, що вони за одні.
Поки медвідь напрягав семеро козенят дятел зробив свою чорну справу і назад братва верталась з безцінним грузом для діда з бобулькою.
Приходят у казку про курочку рябу, тикають дятла на Фаберже у гніздо, діду на порозі в курятник поклали дві чвертки горілки на всякий пожарний випадок і чекають що буде далі.
Аж тут приходить діт випиває водяру забігає в куятник... через мить крики, писки, після чого через вікно вилітає спочатку фаберже, а за ним дятел по запчастинах.
Виходить дєд нервовий з курятника з криками: "не курка, а (вирізано цензурою) знає що і так завжди, коли нема чим закусити вона всякий металобрухт несе.
Тут прибігла мишка і давай падати в істеріку: "Суки мля... хто пішов не по сценарію, що знов я буду без гонорару?"
Ну а, що далі не так уже й важливо...

Мораль цієї казки така: Якщо ти в казці піди краще у тридесяте царство до чарівника, лиш не май справ із дятлом.

Жили були три гоцули
Їли пили в х..й не дули
На трембіті моцно грали
Всю громаду за..ли.
Йолі-палі обана
Каже старший з будуна
Десь під ранок тої ночі
Відкриваю свої очі
А у мене серед хати
Чотри скачуть як вар’яти
Ви здуріли, кажу шолі?
Йдіть балдійте у стодолі
А нагліщий самий скот
Закрий каже х..ю рот!
Я від злості аж надувся
Хап трембіту розмахнувся
Як годиться що мав сили
Гуп одного прямо в рило
Потім ще раз умастив
Й за чортами слід застив
Я собі легенько пішки
Завалився спати в ліжко
Протираю рано очі
Як згадаю нізц не хочу
Глип на жінку аж упрів
Моя жінка без зубів
І хоча чомусь нажаль
Байки нашої мораль:
Де є хлоп і де є водка
Дістає невинна потка

Жив Ніхто і не було в нього нічо, абсолютно нічо, навіть себе він не мав тому, що як був ще маленький то його вкрали цигани. Там де він жив також нічого не було, бо Ніхто нічо не хотів думати і всьо продав, але нічо не заробив бо немав куди складати. Ніхто нікуди не ходив у гості бо в нього не було ні бажаня ні друзів, ані ногів аби кудись ходити. Та й до нього ніхто не ходив бо його не ніколи не було дома тому, що жив там де нема нічо.
Здурів якось Ніхто, і йому стало весело, точніше не йому, бо його в той час ніде не було, і коли він це догнав, йому стало не пособі бо почав доганяти, що Ніхто то вже не він. Сів Ніхто тай плаче, бо ітак був ніким, немав нічо тай то втратив. Аж тут, як завжди нізвідки появляється Глюк і каже:
- Я би тобі щось сказав, але ти ітак нічо не чуєш бо в тебе навіть вух нема.
Ніхто ніц не поняв, повтирав сльоз і поняв, що він поняв, що внього є очі, і щоб себе якось розвеселити виколов собі ліве око, а поки намагався поняти, що сталось, правим кліпав на Глюка.
Глюк скорше поняв і вирішив зашифруватись під нічо. Але Ніхто не провтикав бо поняв, що косити під провтикавшого він не вміє а тому зі всьої дурі зарядив копняка Глюку, по вигляді якого було видно, що із такими спецефектами його ще ніхто не розшифровував. Але Ніхто набагато більше здивувався тому, що в нього є ноги, і тому,сильно зрадів, бо може ними піти до циганів запитати у кого вони його вкрали і кому віддали.
Приходить він до циганів тай напрягає їх, а вони відморожуються:
- Ти хто?
- Ніхто.
- Ну і... ?
- Скажіть у кого ви мене вкрали і куди діли?
Цигани переглянулись між собою і зрозуміли в чім прикол, а тому пішли порадитись.
Приходять і кажуть: в тебе замалий статус щоб догнати відповідь на своє запитання.
- Але я всьо догнав і це дожену.
- Не мороч нам голову, в нас нема часу. Йди звідси, а то зараз пустимо тумана такого, що будеш грати в хокей на шахматні дошці.
Ніхто розчарований ішов собі нікуди, і так, як спішити йому було нікуди, зупинився під слупом, на якому тринділо польське радіо. Коли він прислухався то почув, що за три квартали звідси Обставини організовують свій збіг.
Приходить він туди, а там і справді збіглись Обставини, злапали цигана, запхали пальці в двері і рипаються туди-сюди. Циган увидів його тай кричить врятуй мене, я тобі всьо скажу.
Врятував його Ніхто, тай каже:
- Ну... давай, кажи!
- Всьо...
- Що всьо?
- Сказав.
- ...а-а-а, ясно, ну то я пішов.
- Куди?
- Нікуди.
- ...а-а-а, ясно, ну то йди. Або зачекай... я тобі ще ще щось скажу.
- Ну кажи.
- Я знаю в кого тебе вкрали...
- ...
- Тебе вкрали з чужих мозгів, які не встигли тебе навіть нормально придумати.
- То шо мене нема?
- Не знаю мабуть є, але не тут, а десь там....
- Але ж я тут....??? ...ну то я значить іду туди...
- Ага, але як будеш там то візмеш себе і прийдеш сюди, щоб я окремо не розказував...
І пішов ніхто туди... Іде лісом, іде полем, знову лісом потім буряками, кукурудзами... а потім забрив не в той брід втопився... і.... і зрозумів, що він уже там, а ще зрозумів, що його розвели як лоха: один лох на два кіло лапші... але було пізно його історія закінчилась...