Форум Луцької інтернет-спільноти

Будем писати сюди гарні, хороші або прикольні або можна і життєві не дуже радісні вірші, які трошкі зачіпають душу, серце, якийсь нерв в голові. Можна білі вірші, тобто без рифми. І на будь-якій мові. У мене є трохі вже багато віршів, які сподобались. Просто часто можна перечитати багато, але вибрати один, два або жодного такого, що відчувся близьким і який потім хочеться перечитати. І мені здається що у кожного знайдеться щось таке улюблене, що може бути цікавим приємним іншим і чим варто поділитись. Можна писати сюди вірші авторів і просто смс-ки чи якісь гарні фрази, чи пісні. І може хтось свої вірші може представити.
Але я хотіла ще попросити - , я розумію, що це форум і для того створений щоб щось пообговорювати, але все таки, бажано поменьше коментарів до віршів, щоб їх необережно не зіпсувати.

Ежедневное чудо - не чудо.
Ежедневное горе - не горе.
Настоящее горе другое,
И о нем говорить не хочу я.
Ежедневные блестки, как ветошь.
Ежедневная ноша не давит.
В ежедневные слезы не веришь:
Не тревожит, надоедает.
Лжет язык в ежедневном застолье.
Бесконечные вопли писклявы.
Постоянные вздохи - не вздохи.
Ежедневные клятвы - не клятвы.
Ежедневная ссора - не ссора...
Но, над спелой росой нависая,
Вдруг встает ежедневное солнце,
Ошарашивая. Потрясая.
Ежедневной земли не убудет,
И шепчу я, охрипнув от песен:
Пусть любовь ежедневною будет.
Ежедневной как хлеб, если есть он.

Це, як то кажуть, на злобу дня.

Вчора напився, зламав деревце
Соромно, людям дивитись в лице.
Бив себе в груди, бив себе в лоб,
знову напився - і мать його в йоб!

Говорящие глаза.

За поворотом исчезающей тенью,
Мелькнула правда, как небо весеннее.
Впервые в жизни, словно в небеса,
Я посмотрела в говорящие глаза.
То был случайный лишь прохожий,
Такой как все, такой похожий,
Что я не помню ничего,…одни глаза, глаза его.
Как много мне они сказали,
О счастье, о мечте, печали.
Какие верные рассказы,
Без слов, одним лишь взглядом, сразу…
Красноречивое молчанье,
Мгновение…и вдруг сознанье ко мне вернулось,
Как признанье.
Я оглянулась но, увы, то был мираж, стоя ли вы…
Пустой ваш взгляд, пустые речи,
А возразить то мне и нечем,
Наверное, так и должно,
Что заслужил, то и дано

А це ніби чоловічий вірш, але мабуть жінкам сподобається.

Я ТОБІ ГАЛАНТНО НЕ ВКЛОНЮСЯ (Василь Симоненко)

Я тобі галантно не вклонюся,
Комплімента зроду не зліплю,
Тільки в очі ніжні задивлюся,
В них свою тривогу утоплю.

І коли химерною габою
спеленає землю довга ніч,
довго серце тужить за тобою,
Довго сон мені не йде до віч.

Довго білі таємничі крила
Обвивають маревом видінь,
І стоїш ти, крихітна і мила,
І прозора, мов ранкова тінь.

І палають, наче стиглі вишні,
Владно підкоряючи собі,
Губи неціловані і грішні,
Очі божевільно голубі.

duze garni wirshi,kima. Ja kolys wirshi zapojamy chytala i napamjat wchyla,ale wze duze dawno.
Lubyla Bloka,Cwietajewu,Ahmatowu,Jesienina.Pid paru wirshykiw kolys az slozu puskala ,tak wony mene roztrogaly(po-mojemu,pid Ahmatowu).
A skilky tobi rokiw,kima?Ty u Lutsku prozywajesh?

..i na zal teper pownistiu ne mozu ni odnogo wirshyka zgadaty.
Ale nawit jakby zgadala,to translitom napysaty-ne prozwuchyt
Ale moze kolys poprobuju..

Natalia N. :-) писав:..
Ale moze kolys poprobuju..

Попробуй, я собі передрукую

A skilky tobi rokiw,kima?Ty u Lutsku prozywajesh?

Мені 25, в листопаді буде 26 років і, так, я в Луцьку живу.

Я на память зі школи запамятала до цього часу всього два вірша здається. Ось один з них Тараса Шевченка:

І досі сниться - під горою,
між вербами та над водою
біленька хаточка. Сидить
неначе й досі сивий дід
коло хатиночки і бавить
хорошеє та кучеряве
своє маленькеє внуча.
І досі сниться - вийшла з хати
веселая, сміючись мати.
Цілує діда і дитя.
Аж тричі радісно цілує,
прийма на руки і годує,
і спать несе. А дід сидить
і посміхається, і з тиха
промовить нишком
"Де ж те лихо?
Печалі тії, вороги?"
І нищечком старий шепоче
перехрестившись "Отче наш".
Крізь верби сонечко сідає
і тихо гасне. День погас.
І все почило. Сивий в хату
й собі пішов опочивати.

я с гордостью ношу его кольцо
Да,в Вечности жена-
Не на бумаге.
чрезмерно узкое его лицо
Подобно шпаге.

Жизнь расписала по минутам,
Что б одиночества не знать,
Но оно рядом почему то,
как не хочет оставлять.
Теряюсь в мыслях и словах,
Стихи пишу,но все без смысла,
И прячу боль в своих глазах...
как буд-то в воздухе зависла.
И каждый день,как день сурка-
Одно и то же,вновь по кругу...
Дрожит мой голос и рука...
Признаюсь в этом только другу...
Работа-дом, работа-дом
И больше никаких просветов...
Одна сейчас, одна потом...
Не слушая чужих советов...
Что я ищу?К чему стремлюсь?
Какая суждена дорога?
Я знать хочу-но знать боюсь,
Ведь я лишь грешница для Бога.
Я не живу,а существую -
Слова затертые до дыр...
И лишь в фантазиях рисую.
Я свой счастливый яркий мир.
Хотела быть кому то нужной.
Кем-то любимой и родной.
К кому то стала равнодушной,
Но остаюсь всегда собой.
Встретив на улице подругу.
С улыбкой говорю-привет,
Она же делая услугу,
Дает очередной совет...
И так всё это надоело,
Что я хочу кричать в ответ-
Кому скажи какое дело,
Что смысла в ТАКОЙ жизни нет!

Це - пісня, і під гітару вона звучить ефектніше.

Я открываю глаза и смотрю в окно
я хочу сказать что вокруг темно
и это солнечное утро,
этот мрачный день
заставляет забыть
собственную тень.

Я просыпаюсь под песни молитв монахов,
я засыпаю под звуки барабанов сатаны
и я чуствую запах бензина и лака
я ощущаю, что сгораю в огне...

Я закрываю глаза и вижу смерть с косой
и покатилась слеза - она пришла за мной
и я вижу на столе лежит мой укол -
она тянет руку мне, в ее руке... димедрол!

Я просыпаюсь под песни молитв монахов,
я засыпаю под звуки барабанов сатаны
и я чуствую запах бензина и лака
я ощущаю, что сгораю в огне...
я сгораю в огне...

І тут все рускє тільки. Ніби власного нема...

А якщо "рускє" сподобалось?

Наша Леся є маленька,
Знають це і батько, й ненька,
Навіть старший братик знає,
І тому їй заявляє:
Лесю, ти моя сестричко,
Маєш дуже гарне личко,
Хочу я тя привітати
Подарунок дарувати.
Щоб росла здорова сильна,
На хлопів дивилась пильно,
Знаєш, всі вони зараза,
Мов мікроби унітаза.
Але я тобі бажаю
Пошукати в всьому краю,
І знайти таки того,
Свого "молодого-го".
Ти знайди свого"най-най",
І підіть за 7-мий край,
Побудуй будиночок,
Наплодіть ви діточок,
Бажано дівчаточок,
Бо хлопи, немов зараза...

Це для дошкільного віку віршик чи що?